Авторам  ●  Контакти

ЗАБОРОНЕНА ПРАВДА
Пошук на Pravda.red

Головна ● Публікації ● Кров на білих шатах. Хто відбілює головорізів з ОУН-УПА

Кров на білих шатах. Хто відбілює головорізів з ОУН-УПА

Кров на білих шатах. Хто відбілює головорізів з ОУН-УПАВступна стаття до забороненої в Україні наукової праці доктора гуманітарних наук, політолога В. Поліщука "Гора породила мишу. Бандерівську". Автор статті: Сергій Гмиря - депутат Верховної Ради України трьох скликань, кандидат історичних наук, доцент.

* * * * * * * * * *

Хтось сказав: «Бог не може змінити минуле. Це можуть тільки історики». Дуже правильна думка. І навіть не цинічна, якщо тільки слово «історик» узяти в лапки…

Переді мною лежить праця відомого канадського політолога Віктора Поліщука «Гора породила мишу. Бандерівську», видана в 2006 році в Торонто. У «демократичній» Україні її не зважилося опублікувати жодне видавництво. Вона присвячена критичному розгляду так званого «Звіту робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок)», в якому оунівський бандитизм оголошується національно-визвольним рухом. Надалі для стислості ми називатимемо цей документ просто «Звітом».

Його розгляд є тим більш актуальним, що згодом, у 2005 р. «Звіт» у майже не зміненому вигляді, але під новою назвою – «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА» був виданий «Науковою думкою» тиражем 120 тис. примірників і розісланий до багатьох установ і організацій, у тому числі шкіл і вузів, а Міністерство науки і освіти настійно рекомендувало всім педагогам країни широко використовувати зроблені в ньому висновки в навчально-виховному процесі. Але ж кожному патріоту України небайдуже, що і як розповідають підростаючому поколінню про історичне минуле нашого народу. І, що важливо, ХТО йому про це говорить.

А робить це створена владою «робоча група істориків» на чолі із заступником директора Інституту НАНУ доктором історичних наук професором С.Кульчицьким. Науковій громадськості, та й ширшому колу читачів добре відомо це ім'я, оскільки воно значиться на обкладинках вельми значної кількості підручників для середньої і вищої школи, книг на найрізноманітніші теми і з різних періодів історії.

При уважному прочитанні праць С.Кульчицького неважко виявити відмінності в підходах і оцінках цього плодовитого автора стосовно одних і тих самих подій, фактів, документів. Пояснюється все дуже просто. С. Кульчицький в усі часи своєї тривалої наукової кар'єри тонко реагував на будь-які викрути політичної кон'юнктури і з вражаючим уявлення оперативністю послужливо перелицьовував одну і ту саму історію (її-то більше одної і не буває!) відповідно до крутих віражів суперечливого суспільного розвитку. Його «прозріння» часом шокують читачів не тільки немислимими для скільки-небудь сумлінної людини кульбітами, а й переоцінками власної наукової продукції, що виходить за рамки елементарної моралі. Проте це зовсім не еволюція поглядів, не прикре непорозуміння, це – суть життєвої позиції.

Саме такі якості, очевидно, виявилися визначальним аргументом при виборі кандидатури С. Кульчицького на роль керівника згаданої «робочої групи». Адже якихось наукових досліджень з історії Другої світової війни або окремих її аспектів, у тому числі і з періоду, що вивчався «робочою групою», за ним не помічено.

Кульчицький навряд чи становить інтерес для читача як особистість, і я не став би так детально спинятися на характеристиці цього «чого зволите?» в докторській мантії, якби не одна обставина. Річ у тім, що Кульчицький, на жаль, не одинокий. Він – свого роду символ, узагальнений до карикатурності образ ученого лакея властей предержащих. Останні дали професору завдання очистити ОУН-УПА від грязі і крові – ось він і старається в поті чола.

Автор рецензованої праці В.Поліщук за своїми підходами до життя і науки є антиподом С.Кульчицького. Доля його склалася непросто. Батько Варфоломій Поліщук до возз'єднання Західної України з УРСР був війтом м.Дубно на Рівненщині. Незабаром після встановлення Радянської влади він був арештований і потім страчений, а вдова з двома неповнолітніми дочками і 14-річним сином Віктором у 1940 р. була депортована до Казахстану. Але вже в 1944 році, тобто відразу ж після визволення України від немецько-фашистських окупантів, сім'ї дали можливість оселитися в Дніпропетровській області, а в 1946 р. за клопотанням матері, польки за національністю, виїхати до Польщі. Там Віктор, закінчивши педагогічний ліцей, вчителював. Потім вступив до Вроцлавського університету, після закінчення якого працював прокурором, адвокатом, став кандидатом юридичних наук.

Живучи в Польщі, В.Поліщук вперше дізнався про злочини українських націоналістів проти польського населення Волині і Галичини в 1943-1944 рр. Багатьом полякам це дало підставу неприязно ставитися до всього українського народу, ототожнювати його з бандерівцями. І тоді Поліщук почав всебічно досліджувати проблему ОУН-УПА. З-під пера його вийшли праці «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА», п’ятитомник «Інтегральний український націоналізм як різновид фашизму» (т.I - "Джерела злочинів ОУН-УПА"; т.II - "Докази злочинів ОУН-УПА"; т.III-V - "Український націоналізм в документах") та ін. У наукових працях В.Поліщука переконливо показано, що бандерівці були не виразниками інтересів українського народу, а націоналістичними виродками. За матеріалами своїх досліджень автор захистив дисертацію і одержав науковий ступінь доктора гуманітарних наук за спеціальністю «політологія».

У 1981 р. Віктор Варфоломійович із сім’єю емігрував до Канади. Сьогодні, живучі в Торонто, в самому центрі української націоналістичної еміграції, він, незважаючи на погрози, твердо стоїть на позиціях правди історії і продовжує справу свого життя – викриття злочинної ідеології і політики ОУН.

При цьому важливо відзначити, що цей учений не є ні червоним, ні навіть «рожевим». Він досліджує проблему з позицій об’єктивізму, і його точка зору далеко не в усьому збігається з поглядами комуністів. Тим цікавіша для нас оцінка В. Поліщуком методів, які застосовуються «офіційними» істориками для реабілітації кривавого оунівського націоналізму.

Головний висновок, який робить канадський дослідник в результаті вивчення горезвісного «Звіту», звучить як вирок: "Станіслав Кульчицький з компанією фальсифікують історію", те, що вийшло з-під їх пера, - "не наука, а свідомий обман українських структур вищого рівня".

До цієї вбивчої характеристики можна додати тільки одне: будучи громадянином іноземної держави і не бажаючи втручатися у внутрішні справи нашої країни, Поліщук делікатно говорить про обман авторами «Звіту» українських державних структур, бо абсолютно ясно, що останні є замовниками цієї широкомасштабної фальсифікації, тобто фактичними організаторами злочину. Послужливі члени «робочої групи» просто вгадали по очах, чого від них вимагають націоналістичні боси.

У своїй праці Поліщук звертає увагу читачів на украй тенденційний добір авторами «Звіту» літератури і джерел для свого дослідження. Будь-який студент-історик вже в перші дні свого перебування на університетській лаві дізнається, що робити це потрібно до давньоримського принципу «вислухай обидві сторони». А обтяжені вченими ступенями і званнями мужі чомусь про це начисто «забули». Вони спираються на документи, що виходять майже виключно з націоналістичного табору. Причому навіть ті зазнають грунтовної селекції. Поліщук, наприклад, зазначає, що «робоча група» проігнорувала відомі публікації Т. Бульби-Боровця, в яких міститься безсторонній відзив про дії ОУН(б).

Іншими словами, Кульчицький і його співавтори намагаються оцінювати бандерівців на підставі того, що ті самі говорять про себе і про своїх противників. Чинити так – не менш абсурдно, ніж, скажімо, ухвалювати вирок у суді, грунтуючись виключно на показниках обвинувачуваного.

Можна на всі сто відсотків погодитися із твердженням Поліщука, що автори «Звіту» свідомо перекручують істину, коли називають членів ОУН учасниками національно-визвольного руху. Представники всіх її фракцій, говорить канадський дослідник, боролися не за волю України, а «за створення української, фашистського типу, держави, в якій націоналісти мали б владу над українським народом». Погодьтеся, це далеко не одне й те само.

Ідеологія ОУН базувалася на постулатах донцовського інтегрального націоналізму. Передусім - це проповіді ненависті до інших народів. В усіх програмних документах ОУН розглядуваного періоду містилася вимога створити Україну «на всіх етнографічних українських землях» площею 1.2 мільйона квадратних кілометрів, що можна було зробити тільки воєнним шляхом. Представників інших народів у них пропонувалося «прибрати», інакше кажучи, знищити. Ідеологія українських націоналістів, таким чином, споріднена з фашистською, навіть, можна сміливо твердити, - однопорядкова з нею. У цьому не раз зізнавалися вони самі в ті часи, коли розраховували на встановлення гітлерівського «нового порядку» в Європі. Це сьогодні спадкоємці Коновальця, Мельника і Бандери просторікують про демократію і людинолюбство. Нові часи – нова риторика. А ідеологія, тим часом, залишається старою.

Саме цей факт, убивчий для адептів ОУН і УПА, намагаються приховати автори «Звіту».

Поліщук абсолютно правильно звинувачує «робочу групу» в тому, що та всіляко замовчує очевидне: фашистська за своєю суттю ідеологія ОУН не просто проголошувалася в її офіційних документах. Вона реалізовувалася в злочинній політиці цієї організації в цілому і всіх її фракцій зокрема.

Члени «робочої групи» постаралися правдою і неправдою «відмити» українських націоналістів від справедливих звинувачень в пособництві гітлерівцям. Вони, наприклад, замовчують багато скандальних фактів «співпраці» оунівців з Німеччиною напередодні Другої світової війни. А там, де правду сховати неможливо, Кульчицький і співавтори невиразно бубонять про якийсь «ситуативний союз» націоналістів з фашистами, викликаний бажанням перших підготувати кадри до майбутньої боротьби за незалежність України.

Поліщук справедливо відзначає, що рівноправні союзи укладаються між повноцінними суб’єктами. Він наводить факти, які свідчать, що найбільш відомі «вожді» українських націоналістів задовго до нападу Німеччини на СРСР перебували на службі в німецькій розвідці. Про який союз в такій ситуації може йти мова? – запитує дослідник. Запитання риторичне. Адже навіть недосвідченій людині ясно, що жоден уряд у світі не укладає політичних угод з платними агентами власних спецслужб.

Від себе я хотів би поставити ще одне запитання. І теж риторичне. Якщо оунівці напередодні війни зважилися піти на службу іноземній державі тільки для того, щоб підготувати кадри для боротьби проти «більшовизму», то чому ж вони не запропонували свої послуги урядові якої-небудь буржуазно-демократичної країни? Наприклад, Великобританії, відносини якої з СРСР були в той момент більш ніж напруженими. Відповідь очевидна: тому що саме гітлерівський режим був ідейно і політично близький українським націоналістам. Ось вони і тягнулися до вождів Третього рейху, із шкури пнулися, щоб сподобатися їм.

Націоналісти пішли на службу до гітлерівців не тому, що наївно вірили ніби ті допоможуть їм визволити і передадуть в руки Україну, а тому, що розраховували: фашисти нагородять своїх послужливих лакеїв теплими місцями в органах окупаційної влади і поліції і не заважатимуть виконувати оунівську "політичну програму": вбивати беззбройних росіян та поляків. Ну, і, звичайно, українців, які не бажатимуть брати участь в цих злочинах. Тому що «наша влада повинна бути страшною», як цинічно резонерствував Бандера.

Поліщук показує, що "Звіт" говорить неправду, коли стверджує, що гітлерівці розпустили створену ОУН українську міліцію після 30 червня 1941 року, тобто після горезвісного Акта проголошення незалежності у Львові. Фашисти перетворили її на допоміжну поліцію під своїм повним контролем. Брехнею є і те, ніби сумновідомий батальйон абверу «Нахтігаль» відмовився служити німцям, коли його керівництво дізналося, що ті не збираються дарувати незалежність Україні. Це терористичне формування просто було перетворено в поліцейську частину і направлено до Білорусії. Там йому було дозволено займатися звичною й улюбленою справою: вбивати людей.

Цю «роботу» націоналісти із завзяттям виконували завжди і скрізь. Поліщук наводить численні факти оунівських злочинів, про які обов’язково повідомили б автори «Звіту», якби вони були неупередженими істориками.

Канадський учений розповідає, що бандерівці послужливо готували списки, за якими в липні 1941 року гітлерівці знищили цвіт польської і єврейської інтелігенції Галичини. Іншими словами, націоналісти виконували роль банальних наводчиків, що, погодьтеся, важко вважати заняттям, гідним «героїв боротьби за національне визволення».

Спираючись на широку документальну базу, Поліщук стверджує, що на Волині і в Галичині бандерівці в 1943-1944 роках по-звірячому вбили не менше 120 тисяч поляків. І спроби заангажованих істориків зобразити це страхіття чи то як «українсько-польський конфлікт», чи то як «зіткнення Української повстанської армії з Армією Крайовою» не витримують ніякої критики. Істина полягає в тому, що в Західній Україні воювали не народи і не організації. УПА планомірно здійснювала там геноцид мирного польського населення. У повній відповідності з програмою ОУН.

Та й до власного народу націоналісти ставилися не краще. Поліщук нагадує «забудькуватим» авторам «Звіту» про трагедію українського села Кортеліси, де за активною участю бандерівської допоміжної поліції 23 вересня 1942 року було по-звірячому вбито 2875 селян, у тому числі 1620 малолітніх дітей. Для довідки: саме члени допоміжної поліції стануть декілька місяців опісля ядром УПА.

Кортеліська трагедія – тільки один епізод боротьби ОУН проти українського народу. А всього, як зазначає Поліщук, лише в 1941-1950 роках від її рук загинуло не менше 80 тисяч українців. Таке от «визволення» несли своїй країні ваші підзахисні, пане Кульчицький! Ховати сліди злочину – не до лиця історику. Тим більше «провідному», як Вас називають шанувальники.

Багато уваги автори «Звіту», а слідом з ними і Поліщук, приділили питанню, пов’язаному із створенням і діяльністю УПА. Канадський дослідник заявляє про свою солідарність з членами «робочої групи», не згодними з «твердженням радянської пропаганди», що створення УПА було ініційоване гітлерівськими службами. Для цього, говорить він, «немає ніяких підстав», тим більше що з квітня до кінця 1943 року відносини бандерівців з фашистами нібито тимчасово ускладнилися.

Пробачимо Поліщуку його випад проти «радянської пропаганди». Вище вже мовилося, що він далеко не комуніст і не зобов’язаний любити ні СРСР, ні прийняті в ньому методи виховної роботи. А з тезою, що УПА не була сформована з ініціативи німецьких служб, можна, мабуть, погодитися.

Її створення – своєрідний відгомін великих перемог радянського народу і його Червоної Армії, які добилися під Сталінградом і Курськом корінного перелому в ході Другої світової війни. До цих перемог німецькі служби ніякого відношення, природно, не мали. Саме успіхи радянських військ змусили бандерівських «вождів» заметушитися і почати гарячковий пошук нового хазяїна, на службу до якого можна було б благополучно перебігти у разі краху Третього рейху. В цих умовах відмежуватися на словах від «великого фірера», як вони ще недавно називали Гітлера в своїх листівках, стало для націоналістів життєво важливим.

Ось і виникла влітку 1943-го в німецькому тилу УПА, а разом з нею – легенда про боротьбу бандерівців на два фронти, проти Радянського Союзу і фашистської Німеччини. Що це саме міф, вигаданий націоналістами і повторюваний недобросовісними авторами «Звіту», переконливо доводить у своїй праці Поліщук.

Він показує, що УПА, власне кажучи, не боролася ні з вермахтом, ні з Радянською Армією. Бандерівці «воювали» з мирним населенням, здійснювали жорстокий терор щодо нього.

До речі, факт неучасті УПА в реальній боротьбі проти гітлерівської армії вимушено визнають і автори «Звіту». Більш того, звинувачуючи радянських партизанів у тому, що ті своїми операціями провокували фашистів на репресії проти мирного населення, вони визнають, що бандерівці всіляко протидіяли народним месникам. І це автори «Звіту» ставлять їм у заслугу?!

Таким чином, ні про які бойові дії ОУН-УПА говорити не доводиться, наголошує Поліщук. А ось про її співпрацю з німецькими фашистами – можна і треба. Документів, які підтверджують це, в архівах зберіглося ніж достатньо. Та й сумно знаменита дивізія СС «Галичина», сформована з відкритих колабораціоністів, - справа рук не тільки мельниківців. Бандерівців в цьому засудженому Нюрнберзьким трибуналом військовому формуванні теж вистачало. І спільні з «дивізійниками» «бойові операції» УПА проводила не раз. Наприклад, з метою винищення мирних жителів польського села Гута Пеняцька.

Поліщук переконливо показує, що так звана Українська повстанська армія фактично ніколи не була українською, оскільки виконувала волю тільки однієї партії, формувалася з представників одного регіону і представляла лише третину відсотка населення країни. Не була вона також ні партизанською (бо навіть за даними «Літопису УПА» більшість її членів були не добровольцями, а насильно мобілізованими), ні армією (оскільки «воювала» не з військовими частинами, а з мирним населенням країн – учасників антигітлерівської коаліції). З цього випливає логічно неспростовний висновок, що УПА слід називати злочинним формуванням, яке заважало Об’єднаним Націям боротися проти фашизму, а її учасників – бойовиками, а не воїнами чи ветеранами, як це робить «робоча група».

Таким чином, «група істориків» на чолі з С.Кульчицьким, яка підготувала «Звіт», чинить украй безпринципно і антинауково, роблячи, по суті, те саме, що й ОУН-УПА понад піввіку тому. Тільки бандерівці знищували тіла, а ці хочуть убити душі. Обов’язок кожного патріота України – дати їм рішучу відсіч. І праця В.Поліщука – гідний внесок чесного вченого у цю благородну справу.

Чергова спроба фальсифікаторів історії нарядити оунівських головорізів в білі шати приречена на ганебну невдачу. Тому що на білому фоні кров стає тільки виднішою.

Сергій ГМИРЯ
Народний депутат України II, III, IV скликань, кандидат історичних наук, доцент,
член Всеукраїнського громадського об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм»

➤ Віктор Поліщук, "Гора породила мишу. Бандерівську". Завантажити (pdf, 1.03 Mb)

З цієї ж теми:
Бандера, ОУН та УПА - герої чи душогуби?

 Терор українців після війни за комунальні борги (Олександр Близнюк)
 Блекаути - брехня та знущання над народом
 Євреї на Україні. Заборонена історія
 Байден та люди-невидимки
 У Раді хочуть відключати людям мобільний зв‘язок та інтернет (Сергій Гула)

Pravda.red 21-09-2021  

Пандемія - брехня   Ставайте волонтером правди!   🔔   Зловісна змова - качай та прозрівай

 НЕ ПРОГАВ ЦІКАВЕ ТА ВАЖЛИВЕ!
Розсилка PRAVDA.RED - це посилання на наші нові відео, аудіо, публікації, оголошення, новини з соцмереж. Дивись та дізнавайся першим!

≡ ВІДЕО
Вакцини Pfizer та BioNTech провокують хворобу Альцгеймера
≡ ВІДЕО
Священик про фальсифіковану пандемію та світову аферу
≡ ВІДЕО
Міністр охорони здоров'я Ляшко про непотрібність масок
≡ ВІДЕО
Вакциновані люди як пристрої підключаються по блютуз

Україна переможе!

Карантин в УкраїніДо 30 квітня 2023 року
Військовий стан в УкраїніДо 19 лютого 2023 року
євреї звільнять Україну

Фотофакт
Карикатура з "DER SPIEGEL" (Німеччина)


Байден та люди-невидимки


Хто сіє розбрат


Бланк заяви про відмову від щеплення
Вишки 5G вбивають