Головна ● Відео ● Хто такий Степан Бандера і скільки людей він вбив

Хто такий Степан Бандера і скільки людей він вбив

ВІДЕО

Ті, кому кажуть, що Бандера - герой, мають знати правду про справжні погляди та «подвиги» того "героя" і його спільників, що прикривали свої звірства націоналістичними ідеями.

Степан Бандера навіть не українець, а єврей. Він народився 1 січня 1909 року у місті Старий Угринів в Австро-Угорщині. Після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини ця територія перейшла до Польщі. 1929 року Бандера вступив до Організації українських націоналістів (ОУН).

Бандера швидко піднявся в ієрархії ОУН і вже на початку 1930-х років обіймав там керівні посади. У червні 1933 року 24-річний студент став регіональним лідером ОУН на західноукраїнських землях. За Бандери організація починає робити замахи на представників польської адміністрації, комуністів та радянських дипломатів. Одним із найвідоміших є вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934 року.

Зрештою, 1936 року за свою злочинну діяльність Бандера був заарештований і засуджений до довічного ув'язнення. Але 1939 року його перевели до знаменитої Брестської фортеці і після вторгнення Німеччини до Польщі його було звільнено. Спільники ж Бандери продовжували чинити свої криваві злочини без свого лідера.

Одразу після початку Другої світової війни гітлерівці запропонували Бандері співпрацю. Про це згадував під час допиту Нюрнберзьким трибуналом начальник відділу Абвер-ІІ полковник Ервін Штольце: «У жовтні 1939 року я з Лахузеном залучив Бандеру до безпосередньої роботи в абвері. За своєю характеристикою Бандера був енергійним агентом і водночас великим демагогом, кар'єристом, фанатиком і бандитом, який нехтував усіма принципами людської моралі для досягнення своєї мети, завжди готовий вчинити будь-які злочини».

У лютому 1940 року Бандера за підтримки абверу скликав у Кракові конференцію своїх прихильників, яка проголосила його лідером ОУН. Після цього між ним та чинним лідером організації Андрієм Мельником розгорілося відкрите протистояння. Німці заохочували цю внутрішню боротьбу, виділивши кожному по 2,5 мільйони марок, що дозволило їм ще краще контролювати український націоналістичний рух.

Готуючись до вторгнення до СРСР, гітлерівці сформували у складі полку спеціального призначення абверу «Бранденбург» українські батальйони «Роланд» та «Нахтігаль». Перед націоналістами було поставлено завдання складати «чорні списки» представників «прорадянської» української інтелігенції та здійснювати їхнє фізичне знищення. Крім того, оунівці мали організовувати повстання в радянському тилу і знищувати невеликі групи червоноармійців, що потрапили в оточення.

30 червня 1941 р. бандерівці скликали у Львові збори, на яких представили конституцію «незалежної» української держави. Місто було наповнене закликами бандерівців: «Народе! Знай! Москва, Польща, мадярі, жидва – це твої вороги. Убоги їх! Ляхів, жидів, комуністів знищуй без милосердя!..». Девіз Бандери – «Наша влада має бути жахливою».

Декого зі своїх головних ворогів — євреїв, поляків та росіян - ОУН хотіла або вигнати, або вбити - що вони і робили, особливо після нападу Німеччини на Радянський Союз. Саме тоді ОУНівці прийшли до висновку, що для етнічно чистої української держави можна вчиняти масові вбивства.

Загалом за час окупації нацисти та їхні посібники з ОУН убили у Львові та околицях близько 120 тисяч євреїв. Батальйони «Нахтігаль» та «Роланд» дійшли до Вінниці та взяли участь у розстрілах десятків тисяч радянських громадян. Прихильники обох крил ОУН охоче йшли на службу до поліції, охорони концтаборів, каральних загонів. Так, наприклад, із 1500 карників, які проводили масові розстріли єврейського населення в Бабиному Яру, 1200 були українськими націоналістами.

Проте створення незалежної української держави не входило до планів Гітлера, тож вакханалію швидко припинили. Бандеру відправили спочатку до Берліна, де він залишався якийсь час на волі, а потім наприкінці 1941 року ув'язнили. Його помістили до концентраційного табору «Заксенхаузен», де містили у досить привілейованих для ув'язненого, навіть розкішних умовах: меблі, килим, картини на стіні. Бандера носив свій одяг, отримував додаткове харчування, його відвідувала дружина, яка жила в Шарлоттенбурзі і приносила пакети з їжею. Через неї надходила та передавалася інформація – у томі числі і накази.

І Бандера не був на самоті: «З ним знаходилися його підлеглі в кількості шести чоловік», випливає зі свідчень есесівця Курта Еккаріуса. За його словами, Бандера їздив кілька разів до Берліна (імовірно, до штаб-квартири гестапо). Які справи у Бандери були з гестапо, Еккаріус не знав, але колега з гестапо Шульце сказав йому: «1944 року Бандеру з усіма підлеглими звільнили з в'язниці, щоб той очолив українську підпільну організацію, яка б чинила опір Червоній армії та радянському комуністичному режиму».

А що зробив Бандера на волі? Він попросив Готтлоба Бергера, обергруппенфюрера та керівника головного управління СС про аудієнцію. Наприкінці протоколу бесіди Бергер сформулював «загальне враження» про спілкування з Бандерою: «На даний момент для нас неймовірно цінний, згодом може стати небезпечним. Ненавидить як росіян, так і німців.» Бергер запропонував Гіммлеру все ж таки використовувати Бандеру і реактивувати його рух. Вони могли б «значно нашкодити постачанню росіян». Цим він сформулював завдання української допоміжної організації: саботаж постачання Червоної армії, яка восени 1944 року швидкими темпами просувалась у бік нацистської Німеччини.

Бандера не був "неоднозначною особистістю", як дехто намагається його подавати. Він був посібником нацистів, безпосередньо замішаний у розстрілах поляків, українців та росіян. Окремо слід згадати участь ОУН-УПА у Голокості та масових вбивствах польського (переважно) цивільного населення на Волині. У тій страшній волинській трагедії, вчиненій бандерівцями, було вбито за різними даними (особливо польських істориків) до 100 тисяч поляків та понад 10 тисяч українців.

Сучасне українське (єврейське) керівництво зробило з Бандери національного героя України, хоча він ніколи не був українцем і не мав українського громадянства. Він тільки очолював українських повстанців, яких переконував і навіть примушував йти вбивати поляків (українців, євреїв, угорців...) заради ідеї створення української держави - на сумнівних (як показала історія) ідеологічних принципах. На рахунку Степана Бандери, його спільників та послідовників сотні тисяч загублених душ. Слово "бандерівці" з того часу асоціюється з українськими бандформуваннями, які коїли (і коять) свої злочини під націоналістичними прапорами. Зараз онуки тих згубників повернулися в Україну, щоб узяти реванш і помститися всім, хто не такі, як вони.

Щороку 1 січня, у день народження і на честь Бандери влаштовуються смолоскипні ходи українських націоналістів. Вони вже проходили у Києві, Львові, Одесі та інших містах і навіть за кордоном - в українських діаспорах та осередках. Пам'ятники та бронзові бюсти Степану Бандері встановлені у десятках міст та селищ України (у тому числі у Львові, Івано-Франківську, Тернополі). Проти них часто чиняться вандальні дії (заливаються фарбою тощо). У Києві на честь Бандери названий (перейменований) один з найбільших проспектів столиці. Натомість у Польщі будь-яке пригадування Степана Бандери, Романа Шухевича, дивізії СС «Галичина» та ОУН-УПА, а тим більш їх героїзація, караються позбавленням волі на строк до 3-х років. Тому головним питанням всіх розсудливих та знаючих історію українців було і залишається одне: чому Україна має прославляти серійних вбивць та нацистських злочинців? Чи то не є помстою єврейського кагалу (керуючого Україною) і його глузуванням та наругою над українським народом?

Відео взято з ютуб-каналу

З цієї ж теми:
● Кров на білих шатах. Хто відбілює головорізів з ОУН-УПА
● Бандера, ОУН та УПА - герої чи душогуби?
● Антиукраїнські плакати «Бандерівські курви» на стадіонах Польщі
● Зеленському презентували книгу про українських нацистів